Травми хребта та спинного мозку
Хребетно-спинномозкова травма — пошкодження механічною енергією хребта і спинного мозку. Викликає зміни як у спинному мозку, так і у всьому організмі.
Найчастіше причинами хребетно-спинномозкової травми є автомобільні аварії, падіння, спортивні травми (стрибки у воду), виробничі, вогнепальні і колоті рани. В основному пошкоджуються шийно-грудний (C4-Th1) і попереково-грудний (Th11-L1) відділи, інші — значно рідше. Травматизація спинного мозку і корінців відбувається в результаті здавлення кістками, зв’язками, речовиною міжхребцевого диска, стороннім тілом або гематомою. Найбільш важкі ушкодження виникають при здавленні кістковими структурами. Однак при деяких видах закритої травми можуть виникнути і ізольовані ушкодження спинного мозку. Закриті пошкодження хребта найчастіше виникають при падінні з висоти (стрибки з високих трамплінів).
Класифікація пошкоджень хребта та спинного мозку. Розрізняють повні і часткові пошкодження хребта. При повному пошкодженні хребта виникає порушення хребта в поперечній площині; при частковому — ізольовані пошкодження тільки відростків і дуг хребців. Пошкодження хребта бувають неускладнені (без порушення функцій спинного мозку та його корінців) і ускладнені. Закриті (без порушення цілісності шкірних покривів і підлягають м’яких тканин) і відкриті. Проникаючі і непроникаючі (критерій — порушення цілісності твердої мозкової оболонки)
В залежності від тяжкості ушкодження виділяють: струс; забій і здавлення спинного мозку.
Струс спинного мозку. При цьому виді пошкодження спостерігається тимчасове порушення провідності окремих нервових шляхів. Це нерідко проявляється слабкістю м’язів, невираженими порушеннями чутливості та функції тазових органів. Ці порушення виникають відразу після травми і зберігаються протягом 1-3 тижнів. Нерідко ці травми поєднуються зі струсом головного мозку.
Забій спинного мозку викликає набряк, крововиливи, розм’якшення окремих ділянок нервової тканини. Порушення провідності нервових волокон при цьому зберігаються тривалий час. Зазвичай у перші дні після травми спостерігається синдром повного порушення провідності нервових волокон (параліч нижче рівня контузії, анестезія, затримки сечовипускання і дефекації).
Здавлення спинного мозку може розвинутися внаслідок вдавлення кісткових відламків, в результаті збільшення обсягу епідуральної гематоми. Розвиток компресії спинного мозку в цих випадках відбувається поступово, по мірі збільшення гематоми, характеризується наростанням рухових і чутливих порушень нижче травми і прогресуванням розладів функції тазових органів.
При епідуральної гематоми зазвичай після «світлого проміжку» з’являються корінцеві болі («оперізуючий», «стріляючий»), незабаром приєднуються сегментарні й провідникові порушення. При субарахноїдальному крововиливі виражене подразнення мозкових оболонок (ригідність м’язів потиличної області, симптоми Керніга, Брудзинського та ін), артеріальна гіпертензія, підвищення температури тіла, задишка, головний біль, психомоторне збудження.
При крововиливах у спинний мозок (вогнища гематомієлії) симптоматика залежить від локалізації вогнища крововиливу. При невеликих осередках можливо зворотний розвиток симптоматики і повне одужання.
Нейрогенний, спинальний шок розвивається, як правило, в результаті повного пошкодження хребта. Шок виникає відразу після травми і характеризується Спинальний шок, проявляється відразу після травми і характеризується випаданням всіх функцій -руховій, чутливій та рефлекторній діяльності, а також зниженням системного судинного опору. Це веде до венозного застою за рахунок зниження венозного повернення крові в праві відділи серця, а також до розширення артерій і артеріол. Артеріальний тиск падає, але рефлекторної тахікардії при цьому у таких потерпілих не виникає. Не спостерігається вазоконстрикції, кінцівки залишаються теплі.
Невідкладна допомоги при спінальній травмі
• При підозрі на перелом хребта і ураження спинного мозку оточуючі не повинні намагатися надати допомогу хворому до прибуття кваліфікованого медичного персоналу.
Виконати ретельну іммобілізацію, щоб не посилити деформації хребта і не викликати вторинних ушкоджень спинного мозку. При травмі шийного відділу хребта також використовують твердий шийний (філадельфійський) комір.
• Забезпечити прохідність дихальних шляхів, проводити інгаляцію зволоженого кисню. У випадках неадекватній вентиляції — інтубація трахеї та проведення штучної вентиляції легенів.
Транспортування хворого в лікувальний заклад здійснюють з іммобілізацією. При травмах грудного або поперекового відділу хребта хворих транспортують на твердій жорсткій поверхні в положенні на спині або на животі; при травмах шийного відділу хребта з великою ймовірністю розвитку.
Джерело: Реабілітація травми. Хребетно-спинномозкова травма (Сакрут Ст. Н. Козаків В. Н.)
